Тиждень 46. Перші заняття по ММА

В минулому розділі я розповідав, як вибирав своє наступне спортивне хобі. Там все розкладено по поличках, якщо цікаві передумови — можеш глянути. Ну а зараз я розкажу як я тиждень ходив на заняття по ММА.

Почалось все з вибору тренувального залу. Це не тривіальна задача, оскільки в мене були певні вимоги до нього. І перш за все, він повинен мені подобатись, щоб враження від самих занять не псувало оточення. Для входу в новий спорт оточення, екіпірування і все решта дуже важливо, оскільки ти з перших занять формуєш свою думку. Ну і друга, не менш важлива задача в пошуку залу, — він має бути не далеко від роботи або офісу, ну або по дорозі. І з цим також не все так просто. На Троєщині крутих залів я не знайшов, тим більше з тих видів спорту, які мене цікавили. Лишався тільки маршрут Троя — Поділ, ну і сам Поділ. Знайшов пару крутих залів на Петрівці, але останні публікації їх в соцмережах датуються 2020 роком, мабуть, не пережили карантин. Розглядав варіанти з абонементами в спортивні клуби, такі як Sport Life або ж Geliar і в них ходити на групові заняття по бойовим мистецтвам. Але в Sport Life є тільки заняття по боксу, а коли я приходив в Geliar, щоб дізнатись більше деталей, то наштовхнувся на зачинені двері. І тоді я знайшов його 😏

Розширивши свою зону пошуку біля офісу, я відзумив гугл карту і знайшов на Контрактовій зал, який називається Spartabox. Перейшов по їхній сайт і був досить приємно здивований. Сайт виглядав досить симпатично, з якісним контентом і продуманим UI. Трохи професійної деформації тут. Але на контрасті з сайтами попередніх залів він справив досить суттєве враження. Я походив по ньому, порозглядав фоточки приміщення, відео, розклад. Чим більше я дививсь, тим більше переконувавсь, що це саме те, що треба. Глянув розклад — також підходить. Там є декілька залів для різних направлень, тому всі мають можливість без проблем тренуватись в прайм-тайм. Подзвонив адміністраторам, спитати за ціну і вони люб’язно запросили мене відвідати пробне тренування. От тоді я ще не знав, куди я хочу — на BJJ чи на Muay Thai і коли передзвонив записатись, то просто вибрав ММА, як універсальний спосіб спробувати все одразу.

Збираюсь я, значить, на перше тренування. Що туди брати, хтозна. Уявлення я, звичайно ж, мав, але взяв з собою різний екіп. Ну і пішов. Якогось страху не було, лише легке відчуття хвилювання. Ну знаєш, коли ти вперше щось робиш або приходиш кудись в нове місце, то інколи виникає такий легкий трепет очікування. Біля самого клубу на вулиці висить груша середніх розмірів, ти також міг її бачити, оскільки вона висить на Верхньому Валі якраз поруч з прохожими і раз по разу їй хтось та й присуне. Я був одним із них ще задовго до того, як вирішив піти на бойові мистецтва. Хм… то може то не проста груша 🤔 Але то таке. Пішов я, значить, перевдягатись і мене накрили давно вже забуті відчуття. Відчуття чоловічої спортивної роздягальні. Вони специфічні і далекій від спорту людині може здатись, що там смердить потом, розігріваючим гелем в перемішку з запахом шампуню і чоловічих парфумів. Ну насправді, воно так і є. І ці відчуття в мене викликали ностальгію за часами футболу. Але то таке, не будемо про минуле. Всю дорогу до залу я думав, як же там побудують тренування з оглядом на явного новачка, який до цього ніколи нічим таким не займався? А заняття ж групові. Було два варіанти: я просто піду десь там покачаю фізуху і може окремо працюю на снарядах, або ж великої знижки мені не буде і я просто буду робити, що і всі. Як ти думаєш, який з цих варіантів вибрав тренер? Звичайно ж другий! Чому я був безмежно радий.

Про тренера треба сказати окремо. Як на мене, в бойових мистецтвах він відіграє визначальну роль. Саме його постать формує стиль, характер, навички та все інше. Ніякий продвинутий екіп не зробить тебе хорошим майстром. А хороший тренер — зможе. Навіть у старому спортзалі школи. Тому постать тренера є дуже важливою. Я його не вибирав. Просто записався на час і стиль коли мені було зручно. Але знаєш, мені дуже пощастило. Коли я вперше побачив Нікіту (тренер), то дуже зрадів, оскільки він приблизно мого віку, енергійний та дуже харизматичний. Перша зустріч з ним пройшла легко і не вимушено, наче ми давні знайому, хоча перший раз бачились. Я нічого не маю проти вікових тренерів, за ними досвід, але коли тренер може на власному прикладі показати, як треба, ти поважаєш його ще більше. А Нікіта може. Коли він показує удари на снаряді, то стає страшно за ту бідну грушу, так вже їй прилітає. Та що там груша, коли він показував моєму партнеру, як треба розслаблено кидати удари й кидав їх мені в плече, то там наче каменюки прилітали. А здавалось би просто шльопає. Одним словом, тренер — топ. Мені зайшов його стиль і підхід. Власне, після першого заняття я передумав кудись ще ходити і купив абонемент на місяць з прив’язкою до групи та тренера.

Повернемось до першого тренування. Розминка. Вона майже в будь-якому спорті однакова, просто зі своєю специфікою. Далі йшли відпрацювання захисту від проходів в ноги, так звані спроли. Майже як славнозвісні бьорпі тільки без вистрибування. Далі декілька комбінацій з виходом на больовий в партері. Тут я згадав свою гру на барабанах. Поки ти стукаєш просто двома палицями, все наче виходить, додаєш ще щось, плюс комбінація — просто ламаєш мозок. Тут так само. Руку сюди, ногу сюди потім туди і от так і туди, а потім от так. Зрозуміло? Повторюйте. І ти такий: а що там спочатку було? Відпрацювавши декілька прийомів, ми перейшли до спарингів в партері. Задача була у вільному стилі провести будь-який больовий. Група в нас строката, але всі як на підбір здорові. От з одним із таких мені і треба було боротись. А робив я це вперше. Хоча, це не так критично, боротьба в партері — це досить, еем…, природно я би сказав. Я до того, що тобі там не так уже й багато знати треба, просто намагаєшся виживати. Ми з моїм партнером так і не змогли засабмітити один одного, але раунд був чудовий. До цього я не знав, що боротьба потребує стільки фізухи. Буквально за 5 хвилин я видихся так, ніби вибіг на потьомкінські сходи. І це було прикольно. Не прикольно настало через день, якраз на вихідних, коли до мене докотилась вся та кріпатура. Я підтримую себе у досить не поганій фізичній формі, он ще не давно марафон пробіг, займаюсь на турніках, але через незвичну специфіку навантажень, мене догнала давно вже забута кріпатура. Забігаючи наперед можу сказати, що вже через пару занять цей ефект зник, організм адаптувався.

Після цього я ще двічі ходив на тренування і кожного разу акцент був на чомусь одному. У вівторок більше часу виділили на спаринги в стійці. Навіть відсутність капи на той момент не зберегла мене від спарингів. Кажу тренеру, я без капи все ще, піду на мішках попрацюю. А він, та нічьо, я скажу, щоб просто не працювали в голову, нехай відпрацьовують удари в корпус. Хе-хе. Спаринги в ударці для мене дещо незвичні, от там вже деяка техніка і практика потрібна, але також кайфонув. Ми змінювали партнера після кожного раунду і я попрацював майже з кожним. Хочу сказати, рівень підготовки кожного помітно одразу, боюсь навіть уявляти, як я виглядав зі сторони. Але то таке, діло практики. На наступному занятті попрацювали більше на техніку, оскільки багато кому на вихідних треба було виступати на відкритому ринзі й треба було мінімізувати шанс травмуватись.

Три заняття. Не багато, але й не мало, щоби зробити деякі підсумки. Тому переходимо до них. Насправді я дуже скучав по от тому запаху спортивних залів. І тут більше не про запах як сам по собі, а те, з чим він асоціюється: фізичне навантаження, емоційне розвантаження, азарт, гра, партнери, емоції, адреналін, дофамін, перемоги, програші, біль, розчарування, радість… І ще купа всього, це я перерахував просто на одному диханні, навіть не задумуючись. Дуже широкий спектр емоцій дарує спорт, ще більше — командний, а тепер ще нові й не пізнані для мене — контактний. За цим я скучав. Тепер відкрив для себе новий світ, в якому ще так мало знаю, але так цікаво — світ бойових мистецтв. Я все ще його розглядаю, як хобі, ні про які змагання мова не йде. Я хочу підтримувати здоров’я за допомогою нього, а не витрачати. Зараз мене це драйвить. Не зважаючи на фізично складні тренування, мені хочеться на них ходити. Радий, що спробував, буду спостерігати, куди це приведе.